Водяницька громада

Черкаська область, Звенигородський район

ВЕЛИКИЙ РИЖАНІВСЬКИЙ КУРГАН

Дата: 31.10.2021 16:11
Кількість переглядів: 1059

Фото без опису

У похмурій місцині на вододілі двох річок, Гірського і Гнилого Тікича, поруч із витоками струмків Макшиболота, великий вождь, могутній воїн, поціновувач жінок і вина, ліг у могилу…

Одноплемінники-скіфи насипали курган – найвищий з двадцяти у цій місцині. Тіло вождя поклали на поміст, засланий травою степу, яку раніше вождь топтав ногами свого бойового коня, а його ліву руку поклали на позолочене руків’я вірного меча. Заплакали жінки, а суворі пошрамовані в боях воїни незворушно виконали ритуал свого народу – від меча впав добрий воїн і кінь вождя, які мали супроводжувати його в потойбічному світі. Не виконали тільки один обряд: слідом за покійником не пішла його дружина. До ніг вождя ліг лише її парадний головний убір і покривало із 140 золотими аплікаціями…Від пограбування курган урятувала… загибель коня

Понад дві тисячі років курган тривожили лише вітри і дощ зі снігом – люди його не чіпали. Жодного разу не відкрили і вхід до поховальної камери, де сидів мертвий воїн зі зброєю, який захищав спокій свого вождя Першим, хто потривожив вождя, став поляк Юліан Талько-Гринцевич. Заглибившись 1884 року в темряву кургану, молодий лікар з української Звенигородки відкрив для себе світлий шлях до вершин кар’єри у Ягеллонському університеті Кракова – науковці гідно оцінили сенсаційну знахідку непограбованого скіфського кургану.

Щоправда, перші знахідки того року не були особливими: рештки амфор, кінські кістки і вугільні недопалки – залишки поховальної тризни. Поляк розкопки припинив, не сподіваючись більше на успіх. Справжні ж скарби скіфів з кургану добув першим таки українець – простий селянин з Великої Рижанівки Андрій Маслюк. З могильника він витяг бронзову миску, амфору, три золоті бляшанки… Від пограбування кургану заінтригованими односельчанами Маслюка історію врятувала випадковість. У розкопі утворився провал, у який випадково впав кінь. Загиблу тварину чутки нагородили статусом жертви “духа кургану”. Його знову почали обходити десятою дорогою, особливо ж після того, як почав розкладатися загиблий кінь, тушу якого побоялися забирати… Над курганом поплив трупний сморід, а в сусідніх селах вечорами лякали один одного розповідями про потривожений дух скіфа…

Скіфські скарби, українські газети й польська кар’єра

Під враженням тих легенд і чуток Андрій Маслюк вирішив за краще віддати свої знахідки до маєтку. Про них дізналися незабобонні поляки – невдовзі вони повернулися в село і почали копати ще серйозніше… Разом з Талько-Гринцевичем цього разу працював вже й член Краківської академії мистецтв Готфрід Оссовскі. Першим було знайдено поховання молодої скіф’янки – вона померла ледь старшою 20 років. Біля неї лежало безліч предметів, серед яких тільки золотих виробів було 449. На пальцях жінки було шість золотих і два срібні персні, щитками яких слугували унікальні для археологів монети Боспорського царства. Рижанівські знахідки уславили Оссовскі: його обрали член-кореспондентом Московського археологічного товариства. Та невдовзі розгорівся скандал: газета “Киевлянин” опублікувала фейлетон, в якому описувалися скарби скіфів, тихцем вивезені зі Звенигородщини до Кракова. Два роки тривав судовий процес, який закінчився безрезультатно – за поляків заступився граф Бобринський, голова Петербурзької археологічної комісії. Пізніше Оссовскі став першим директором Краківського археологічного музею, а Талько-Гринцевич – знаним антропологом і професором Ягеллонського університету.

У 1890 році Імператорська археологічна комісія відрядила до Великої Рижанівки вже росіянина – Д.Самоквасова. Незважаючи на серйозні для тих часів кошти (880 рублів золотом), виділені для розкопок, професор невдовзі доповідав комісії про те, що треба ще грошей. За час робіт у Рижанівці він лише… пересіяв землю розкопок поляків і знайшов кільканадцять золотих розеток і блях. Оскільки грошей на розкопки більше не давали, Самоквасов повернувся до Петербурга. Пошуки в Рижанівці надовго припинилися, хоча ніхто так і не добрався до головного – поховання самого вождя…  “Остання археологічна сенсація століття”

Після здобуття Україною незалежності значно пожвавилася співпраця наших археологів з польськими колегами. Сергій Скорий з Інституту археології НАН України був запрошений до Ягеллонського університету читати лекції про скіфів. У краківському музеї він побачив речі з Великорижанівського кургану й загорівся ідеєю продовження його дослідження. Українця підтримав Ян Хохоровскі, директор Інституту археології Ягеллонського університету. Міжнародна експедиція розпочала свою роботу в травні 1995 року. Першими до Великої Рижанівки приїхали Скорий, Хохоровскі та черкащанин Володимир Григор’єв, які визначили, котрий саме з курганів “рижанівської групи” є тим, де знайшли скіф’янку.

Пізніше Сергій Скорий заявив, що він назавжди запам’ятає 17 липня – день, коли стало зрозуміло: центральне поховання кургану ціле і не пограбоване. Археологи знайшли воїна-охоронця і рештки його коня. Сам вождь лежав у червоно-білому вбранні, із золотою литою гривною на грудях – із лев’ячих переплетених фігурок. Його ж рука, як і в усі попередні століття, була на руків’ї меча… Зброї у останній спочивальні вождя взагалі було багато: спис, метальні дротики, добре збережений лук з двома колчанами стріл. Мабуть, скіф був знавцем і поціновувачем не лише зброї, а й доброго вина та їжі, бо в амфорах біля нього одноплемінники залишили понад сто(!) літрів вина, а дерев’яні таці й бронзові котли доверху наповнили м’ясом – в основному, кониною. Чудово збереглися кістки звареного цілим барана, причому на котлі, в якому вони лежали, було цілим навіть покривало, розшите квітами. Зліва від вождя у тайнику знайшли ситулу – бронзове давньо-грецьке відро, наповнене чудовими срібними речами. Найцікавішим було визнано келих для питва і ритон (ріг для вина, схожий на кавказький) – інкрустований золотом і сріблом, із зображеннями грифонів.

Величезна кількість знайдених безцінних предметів дозволила журналістам назвати курган “останньою археологічною сенсацією ХХ століття”. Науковці ж говорять про іншу унікальність Великорижанівського кургану – як про один з останніх курганів скіфської доби у Придніпров’ї. Очевидно, останні скіфи втрачали свою войовничу суворість, спілкуючись із місцевими землеробами. Саме це пом’якшення скіфського норову вчені й схильні вважати причиною того, що поруч з вождем поклали не тіло вбитої дружини, а тільки її вбрання.

Ким же була дівчина, яку поховали на схилі кургану вождя через кілька років після нього самого? Версія – просто родичка, можливо сестра. Цікаво, що 1887 року в похованні скіф’янки і 1996-го – в поховальній камері вождя було знайдено два практично однакові кубки, виготовлені одним майстром. Під землю вони пішли з різницею у два-три роки, з-під землі ж їх підняли з різницею у 111 років, разом з господарями. Так вже заведено було у скіфів – щоб їхні речі і після смерті постійно супроводжували їхФото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь